бичачий

БИЧА́ЧИЙ, а, е.

1. Прикм. до бик¹ 1–3.

Від бичачих морд віяло теплом (Григорій Тютюнник);

Землю почали обробляти за допомогою примітивної сохи з бичачою упряжкою (з наук. літ.);

У давніх курних хатах замість скла у вікнах натягували бичачий міхур (із журн.);

// Такий, як у бика.

Тупав [поміщик] короткими, товстими ногами, мотав бичачою головою, поривався встати (М. Чабанівський).

2. у знач. ім. бича́чі, чих, мн. Підродина жуйних ссавців родини порожнисторогих, до якої належать свійські бики, вимерлі тури, а також яки, бізони, зубри та ін.; бикові.

Для бичачих характерна наявність рогів у багатьох випадках у самок і завжди у самців (з наук.-попул. літ.);

До бичачих належать 27 видів десяти родів парнокопитих тварин із загальної кількості близько 140 видів порожнисторогих (з наук.-попул. літ.).