1. Словник української мови у 20 томах

благовірний

БЛАГОВІ́РНИЙ¹, а, е.

1. Православний святий з монархів, які прославляються церквою за праведне життя.

Благовірні князі Борис і Гліб були першими канонізованими святими землі Руської (з церк. літ.).

2. Те саме, що побо́жний.

Злочинець провів у в'язниці мало не 20 років, ставши зразковим в'язнем і благовірним християнином (з газ.).

БЛАГОВІ́РНИЙ², ного, ч., жарт.

Чоловік (стосовно до своєї дружини).

– Оце я одна сиділа-сиділа, дожидала-дожидала свого благовірного (Панас Мирний);

– Ганна Іванівна нежить піймала, а її благовірний впав у розпач (Ю. Шовкопляс);

Нінель Домкратівна вчепилася у благовірного обіруч (А. Крижанівський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. благовірний — благові́рний іменник чоловічого роду, істота жарт. Орфографічний словник української мови
  2. благовірний — -ного, ч., жарт. Чоловік. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. благовірний — Вірний Словник чужослів Павло Штепа
  4. благовірний — див. Добрий; чоловік Словник синонімів Вусика
  5. благовірний — ЧОЛОВІ́К (одружена особа стосовно своєї дружини), ДРУЖИ́НА, ПОДРУ́ЖЖЯ, МУЖ заст., уроч., БЛАГОВІ́РНИЙ жарт., ПОВЕЛИ́ТЕЛЬ розм., МУЖИК діал., ПО́ДРУГ діал.; ГОСПО́ДАР, ХАЗЯ́ЇН (шанобливо). Словник синонімів української мови
  6. благовірний — БЛАГОВІ́РНИЙ, ного, ч., жарт. Чоловік. — Оце я одна сиділа-сиділа, дожидала-дожидала свого благовірного (Мирний, III, 1954, 158); — Ганна Іванівна нежить піймала, а її благовірний впав у розпач (Шовк., Інженери, 1956, 58). Словник української мови в 11 томах
  7. благовірний — Благовірний, -а, -е Благовѣрный. Прийди, слуго благовірний. Чуб. І. 177. Словник української мови Грінченка