благовірний

ЧОЛОВІ́К (одружена особа стосовно своєї дружини), ДРУЖИ́НА, ПОДРУ́ЖЖЯ, МУЖ заст., уроч., БЛАГОВІ́РНИЙ жарт., ПОВЕЛИ́ТЕЛЬ розм., МУЖИК діал., ПО́ДРУГ діал.; ГОСПО́ДАР, ХАЗЯ́ЇН (шанобливо). Привіз мене чоловік на своє господарство (Марко Вовчок); Хутко довідавсь від неї Кармель, що.. в старих Книшів наймичка служить Маруся, сирота, нема ані родини, ані дружини (Марко Вовчок); — Хай і мене коло нього поховають, — мимоволі подається (Катерина) в той бік, де, відробивши своє, лежить її подружжя (М. Стельмах); Ой не горлиця ж на дубі В діброві воркує, То вдова по мужі любім Стогне і горює (П. Гулак-Артемовський); Коли він і в такий час завидує на цю хвойду, то не буде вона, Зінька, печалитись за своїм благовірним (М. Стельмах); Накипівша у серці туга.. від витребеньків свого повелителя часто і густо виливається.. тихим, тяжким та важким поспів'ям (Панас Мирний); — Хай лиш спробую, куди воно жінка сама без мужика годиться (А. Головко); Дорош прийшов на квартиру, зібрав свої речі і, зніяковіло поморщившись, сказав здивованій Олені: — З вашим господарем ми в одній хаті не вживемося, так що піду я собі (Григорій Тютюнник); Як відкрила Марія ворота, як уздріла свого хазяїна, збіліла, ніби лице борошном обсипали (Панас Мирний).