блукати

БЛУКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.

1. Ходити, їздити і т. ін. без певної мети і напрямку.

В таку добу під горою, Біля того гаю, Що чорніє над водою, Щось біле блукає (Т. Шевченко);

Хведір з нудьги і жалю довго блукав по лісах (О. Стороженко);

Щоранку виходив Шаптала з хати і блукав по вулицях (М. Хвильовий);

Без мети по вулицях блукаю, без вина п'янію од юрби (В. Сосюра);

// Ходити, їздити навмання, не знаючи шляху, напрямку; блудити (див. блуди́ти¹ 1).

Хто просто йде, той дома ночує, а хто об'їжджає, той в лісі блукає (Номис);

Вже другий день блукаємо по морю.., од берега відбились (Леся Українка);

Малим я частенько блукав у тих вуличних лабіринтах, аж поки якась добра душа не приводила мене заплаканого до мами (із журн.);

У такий час по першому снігу добре полювати: заєць ще до снігу не звик, блукає (з газ.);

* Образно. Я щось передчуваю. Блукаю навмання, як сліпа (Ірина Вільде);

// Їздити по світу, часто змінюючи місцеперебування.

Еней в чужих землях блукає, Дружину в поміч набирає (І. Котляревський);

Той блукає за морями, Світ перепливає, Шука долі, не находить – Немає, немає! – Мов умерла (Т. Шевченко);

[Оксана:] А може, наш Петро живий, десь у світах блукає... (О. Корнійчук);

* Образно. В того доля ходить полем, Колоски збирає; А моя десь, ледащиця, За морем блукає (Т. Шевченко);

З ярка чути було далекий шум, у ярках блукало серце (М. Хвильовий);

// розм. Прогулюватися.

Як люблю я по лісі блукати!.. (І. Франко);

Ранки – над морем, по обіді – на морі, а як ні, то блукаю по диких місцях (М. Коцюбинський).

2. перен. Поволі рухатися в різних напрямах.

Ніч ясна така... Блідний промінь мляво По стіні блука [блукає] (П. Грабовський);

Сухі, виснажені очі бездумно блукали по стінах (І. Микитенко);

По клавішах бігали чиїсь задумані й чутливі пальці. Блукали десь на нижнім регістрі (Ю. Мушкетик).

◇ (1) Блука́ти (блуди́ти, іти́ і т. ін.) манівця́ми – робити що-небудь без чітких орієнтирів, навмання.

Нам треба уважно ставитися до молодого літератора.., щоб він не блудив манівцями і дарма не губив свого обдарування (А. Малишко);

– Я вирішив так: поставлю Загоруйка поруч з тобою, Світличний. Він буде рівнятися [співаючи] на твій голос. Чуєш, Загоруйко? Щоб не блукав десь манівцями... (О. Гончар);

(2) Блука́ти (блуди́ти) / поблука́ти (поблуди́ти) очи́ма (по́глядом), перев. по чому – переводити погляд з одного предмета на інший, не спиняючися ні на чому.

Сидить в темниці в'язень самотній і скрізь блукає поглядом, смутний (Леся Українка);

Павлусь раптом зупинився і, блукаючи очима, розпачливо зойкнув: – Знову незнайоме місце (О. Донченко);

Він поблукав очима по натовпу людей і відійшов убік (з газ.).