1. Словник української мови у 20 томах

бовкун

БОВКУ́Н, а́, ч.

1. діал. Віл, якого використовують у роботі без пари.

Їде чоловік бовкуном (Сл. Гр.);

І будеш в плузі походжати, До броваря дрова таскати, А може, підеш бовкуном (І. Котляревський);

* У порівн. – Я б свого [пана] зараз, як бовкуна, запріг у санчата – та по дрова (Панас Мирний).

2. зневажл. Відлюдкувата, мовчазна, похмура людина.

– Добра хата, хоч конем грай! Не такому б бовкунові, як дід Улас, вона личить (Панас Мирний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бовкун — бовку́н іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. бовкун — -а, ч. 1》 діал. Віл, якого використовують у роботі без пари. 2》 зневажл. Про відлюдкувату, мовчазну, похмуру людину. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. бовкун — див. балакучий; відлюдкуватий; одинокий Словник синонімів Вусика
  4. бовкун — БОВКУ́Н, а́, ч. 1. діал. Віл, якого використовують у роботі без пари. Їде чоловік бовкуном (Сл. Гр.); *У порівн. — Я б свого [пана] зараз, як бовкуна, запріг у санчата — та по дрова (Мирний, II, 1954, 66). 2. зневажл. Словник української мови в 11 томах