1. Словник української мови в 11 томах

бовкун

БОВКУ́Н, а́, ч.

1. діал. Віл, якого використовують у роботі без пари.

Їде чоловік бовкуном (Сл. Гр.);

*У порівн. — Я б свого [пана] зараз, як бовкуна, запріг у санчата — та по дрова (Мирний, II, 1954, 66).

2. зневажл. Про відлюдкувату, мовчазну, похмуру людину.

— Добра хата, хоч конем грай! Не такому б бовкунові, як дід Улас, вона личить (Мирний, IV, 1955, 240).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бовкун — бовку́н іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. бовкун — -а, ч. 1》 діал. Віл, якого використовують у роботі без пари. 2》 зневажл. Про відлюдкувату, мовчазну, похмуру людину. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. бовкун — БОВКУ́Н, а́, ч. 1. діал. Віл, якого використовують у роботі без пари. Їде чоловік бовкуном (Сл. Гр.); І будеш в плузі походжати, До броваря дрова таскати, А може, підеш бовкуном (І. Котляревський); * У порівн. Словник української мови у 20 томах
  4. бовкун — див. балакучий; відлюдкуватий; одинокий Словник синонімів Вусика