боготворець
БОГОТВО́РЕЦЬ, рця, ч.
Той, хто створює богів.
Дитина – істота за природою своєю первинно віруюча, боготворець, для якого все живе й одухотворене (з Інтернету).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- Боготворець — див. Бог Словник синонімів Вусика