божище
БО́ЖИ́ЩЕ, а, ч. і с.
Язичницький бог, ідол.
Здійнявши руки, Святці [жерці] співають вдячні гімни Своєму божищу Ваалу (Леся Українка);
// Фігура бога, ідола.
Здобутий уже Вавилон, засоромлений Бел, зламаний Меродах, боввани його посоромлені, порозбивані всі його божища! (Біблія. Пер. І. Огієнка);
[Протей:] Поставлять вражі остров'яни Велике божище мідяне Та й носяться не знати з чим (М. Лукаш, пер. з тв. Й.-В. Гете).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- божище — божи́ще іменник середнього роду, істота Орфографічний словник української мови
- божище — -а, с. Бог, ідол. || Фігура бога, ідола. Великий тлумачний словник сучасної мови
- божище — БОЖИ́ЩЕ, а, с. Бог, ідол. Здійнявши руки, Святці [жерці] співають вдячні гімни Своєму божищу Ваалу (Л. Укр., І, 1951, 338); // Фігура бога, ідола. [Протей:] Поставлять вражі остров’яни Велике божище мідяне Та й носяться не знати з чим (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 331). Словник української мови в 11 томах
- божище — Божище, -ща с. Идолъ. К. МХ. 13. Велик Господь, велик і хвален, страшніший над усі божища; бо всі боги — німі статуї, Господь же сотворив вселенну. К. Псал. 221. Словник української мови Грінченка