брандер

БРА́НДЕР, а, ч., мор.

1. В епоху вітрильного флоту – судно, навантажене горючими і вибуховими речовинами, признач. для підпалювання ворожих кораблів.

Військова рада флагманів і командирів ухвалила рішення знищити турецький флот за допомогою брандерів та артилерії (з наук.-попул. літ.);

Діючи разом із повстанцями, грецькі пірати з їхніми смертоносними маневреними брандерами забезпечили контроль над усіма головними портами узбережжя (із журн.).

2. Навантажені баластом старі судна, які затоплювали у вузькому фарватері, щоб заблокувати його.

Затоплений брандер.