бруднити

БРУДНИ́ТИ, ню́, ни́ш, недок., кого, що.

1. Робити кого-, що-небудь брудним, нечистим.

Невеличкі рученята невпокійно бігали по личку, витираючи сльози, бруднили його (Панас Мирний);

Іноді Оленка, бігаючи за метеликами, бруднила черевички (О. Ільченко);

Коли малюк бруднить пелюшки, його треба перевдягати у чисте (з газ.).

2. перен. Заплямовувати, опоганювати, ганьбити, чорнити кого-, що-небудь.

Пліснява минулого таки липне – з останніх сил, намагається ще бруднити, як може (Іван Ле);

Дівчина кинула листа на підлогу, як щось нестерпно мерзотне, що бруднило її самою своєю присутністю (В. Підмогильний).

◇ (1) Брудни́ти (паску́дити, каля́ти і т. ін.) ру́ки:

а) (об кого і без дод.) зв'язуватися з ким-небудь непорядним, нечесним (перев. у бійці).

– Хотілося йому й по тикві дати, та вирішили, навіщо руки бруднити (О. Гончар);

Рук не хочу бруднити об тебе (А. Хорунжий);

б) робити що-небудь невартісне, виконувати недостойну когось роботу.

– Щоб я коло тебе [собаки] руки каляла. А щоб ти не діждала! – і пішла бабина дочка далі, лаючись (з казки);

– Вже коли писати, так писати, щоб і руки не паскудити. Спишу я все його життя (І. Нечуй-Левицький);

Справді, украсти копу проса – це ж така мізерія, що доброму злодієві не варто руки каляти! (Г. Косинка);

– Сагайдак-бей не жав “хліба козацького”. Та й навіщо було бруднити руки, коли йому і так належала лев'яча частка здобутого?! (З. Тулуб).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me