бруднити
БРУДНИ́ТИ, ню́, ни́ш, недок., перех.
1. Робити кого-, що-небудь брудним, нечистим.
Невеличкі рученята невпокійно бігали по личку, витираючи сльози, бруднили його (Мирний, IV, 1956, 27);
Іноді Оленка, бігаючи за метеликами, бруднила черевички (Ільч., Серце жде, 1939, 96).
◊ Брудни́ти ру́ки об кого — що і без додатка — устрявати у якусь невигідну чи неприємну справу; зв’язуватися з ким-небудь недостойним (переважно у бійці).
Сагайдак-бей не жав "хліба козацького". Та й навіщо було бруднити руки, коли йому і так належала лев’яча частка здобутого?! (Тулуб, Людолови, II, 1957, 125);
Він [сержант] гордовито підняв голову: — ..Буду об нього [німця] руки бруднити! (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 56).
2. перен. Плямувати, опоганювати, ганьбити, безчестити кого-, що-небудь.
Пліснява минулого таки липне — з останніх сил, намагається ще бруднити, як може (Ле, Міжгір’я, 1953, 337).
Значення в інших словниках
- бруднити — (покривати брудом) валяти, мазати, забруднювати, (чимсь жирним) смальцювати. Словник синонімів Полюги
- бруднити — брудни́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- бруднити — (що) каляти, багнити, бабрати, забруднювати, (лице) мурзати; (масним) умащувати; (кого) плямувати, паплюжити, ганьбити, очорнювати, опоганювати, знеславлювати, виливати помиї на, обливати помиями. Словник синонімів Караванського
- бруднити — [бруднитие] -д(‘)н'у, -ниш, -ниемо, -ниете; нак. -ни, -д(‘)н'іт' Орфоепічний словник української мови
- бруднити — -ню, -ниш, недок., перех. 1》 Робити кого-, що-небудь брудним, нечистим. Бруднити руки. 2》 перен. Плямувати, опоганювати, ганьбити, безчестити кого-, що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- бруднити — БРУДНИ́ТИ, ню́, ни́ш, недок., кого, що. 1. Робити кого-, що-небудь брудним, нечистим. Невеличкі рученята невпокійно бігали по личку, витираючи сльози, бруднили його (Панас Мирний); Іноді Оленка, бігаючи за метеликами, бруднила черевички (О. Словник української мови у 20 томах
- бруднити — див. ганьбити Словник синонімів Вусика
- бруднити — брудни́ти (паску́дити, каля́ти і т. ін.) ру́ки. 1. Зв’язуватися з ким-небудь непорядним, нечесним (перев. у бійці). — Та не подонок? — ще й зараз обурюється Микола.— Хотілося йому й по тикві дати, та вирішили, навіщо руки бруднити (О. Фразеологічний словник української мови
- бруднити — ГАНЬБИ́ТИ (негідними вчинками, поведінкою вкривати ганьбою себе, своє чесне ім'я, рід і т. ін.), БЕЗЧЕ́СТИТИ, ЗНЕСЛА́ВЛЮВАТИ, НЕСЛА́ВИТИ, СОРО́МИТИ, ОСОРО́МЛЮВАТИ, КОМПРОМЕТУВА́ТИ, ПОГА́НИТИ, ОПОГА́НЮВАТИ (ОБПОГА́НЮВАТИ), ЧОРНИ́ТИ, ОЧО́РНЮВАТИ... Словник синонімів української мови