булижник

БУЛИ́ЖНИК, ч.

1. род. у, тільки одн. Середньої величини круглий камінь твердої породи, що використовується як будівельний матеріал перев. для брукування вулиць.

І не тільки асфальт, але і звичайний сірий булижник почав блискати й переливатися в срібних ромбиках віддзеркаленого сонця (М. Хвильовий);

Тепер з нашої засідки, яку на розі будинку ми обладнали з булижнику, обаполів і землі, видніються гострі шпилі костьолів, черепичні покрівлі й висока вежа ратуші (Є. Доломан);

Під ногами – сіра бруківка. Та сама бруківка, з якої колись виламувався булижник – найперша зброя пролетаріату (М. Руденко).

2. род. а. Окремий камінь.

Зненацька розпачливе: “Козаки!” – і всі починають утікати... Хоча не всі. Дехто виколупує булижника з бруківки (П. Загребельний).