бурлакувати
БУРЛАКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. заст. Не мати постійної роботи і постійного місця проживання; бути бурлакою (у 1 знач.).
Йому [Миколі] так огидло бурлакувать, так забажалось осістись і оселитись на одному місці (І. Нечуй-Левицький);
З тих пір я знову бурлакую, перебираючись з міста до міста (із журн.).
2. розм. Бути одиноким, несімейним.
– Ти б одружився, сину! .. Другі твоїх літ дітками любуються, а ти усе бурлакуєш! (Панас Мирний);
Сам собі їсти варить, сорочки пере... бурлакує старий причуда (С. Васильченко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- бурлакувати — бурлакува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- бурлакувати — -ую, -уєш, недок. 1》 заст. Не мати постійної роботи і постійного місця проживання; бути бурлакою (у 1 знач.). 2》 Бути одиноким, несімейним. Великий тлумачний словник сучасної мови
- бурлакувати — БЛУКА́ТИ (ходити або їздити по світу, часто змінюючи місце перебування, або взагалі з місця на місце, не знаходячи собі постійного пристановища), МАНДРУВА́ТИ, БРОДИ́ТИ розм., КОЧУВА́ТИ розм., МОТА́ТИСЯ розм., ВЕ́ШТАТИСЯ розм., ВОЛОЧИ́ТИСЯ розм. Словник синонімів української мови
- бурлакувати — Бурлакува́ти, -ку́ю, -ку́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- бурлакувати — БУРЛАКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. заст. Не мати постійної роботи і постійного місця проживання; бути бурлакою (у 1 знач.). Йому [Миколі] так огидло бурлакувать, так забажалось осістись і оселитись на одному місці (Н.-Лев., II, 1956, 240). Словник української мови в 11 томах
- бурлакувати — Бурлакува́ти, -ку́ю, -єш гл. 1) Быть бобылемъ, батракомъ, бродяжничать. 2) Вести холостую жизнь. МВ. ІІ. 142. Та йди додому хазяйнуй із жінкою, а я вже буду бурлакувать. Рудч. Ск. І. 207. Словник української мови Грінченка