1. Словник української мови в 11 томах

бурлакувати

БУРЛАКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. заст. Не мати постійної роботи і постійного місця проживання; бути бурлакою (у 1 знач.).

Йому [Миколі] так огидло бурлакувать, так забажалось осістись і оселитись на одному місці (Н.-Лев., II, 1956, 240).

2. Бути одиноким, несімейним.

— Ти б одружився, сину!..Другі твоїх літ дітками любуються, а ти есе бурлакуєш! (Мирний, II, 1954, 230);

Сам собі їсти варить, сорочки пере… бурлакує старий причуда (Вас., І, 1959, 140).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бурлакувати — бурлакува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. бурлакувати — -ую, -уєш, недок. 1》 заст. Не мати постійної роботи і постійного місця проживання; бути бурлакою (у 1 знач.). 2》 Бути одиноким, несімейним. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. бурлакувати — БУРЛАКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. заст. Не мати постійної роботи і постійного місця проживання; бути бурлакою (у 1 знач.). Йому [Миколі] так огидло бурлакувать, так забажалось осістись і оселитись на одному місці (І. Словник української мови у 20 томах
  4. бурлакувати — БЛУКА́ТИ (ходити або їздити по світу, часто змінюючи місце перебування, або взагалі з місця на місце, не знаходячи собі постійного пристановища), МАНДРУВА́ТИ, БРОДИ́ТИ розм., КОЧУВА́ТИ розм., МОТА́ТИСЯ розм., ВЕ́ШТАТИСЯ розм., ВОЛОЧИ́ТИСЯ розм. Словник синонімів української мови
  5. бурлакувати — Бурлакува́ти, -ку́ю, -ку́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. бурлакувати — Бурлакува́ти, -ку́ю, -єш гл. 1) Быть бобылемъ, батракомъ, бродяжничать. 2) Вести холостую жизнь. МВ. ІІ. 142. Та йди додому хазяйнуй із жінкою, а я вже буду бурлакувать. Рудч. Ск. І. 207. Словник української мови Грінченка