буц
БУЦ, виг.
1. Звуконаслідування, що означає глухий звук, перев. від удару рогами.
Баси глушать весь звук і на виході чути лише глухе “буц-буц-буц” (із журн.).
2. розм. Уживається як присудок за знач. бу́цати і бу́цатися.
– Баран, баран, буц! (примовка);
Джмелі спросоння буц! – лобами! Попадали, ревуть в траві (М. Вінграновський).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- буц — буц I.вул. 1. дурень, недотепа (ст)|| = бевзь 2. вульг. чоловічий статевий орган (ст)|| = будуляк буц II.удар головою (ср, ст)||бик ◊ бара́н-бара́н-буц → баран Лексикон львівський: поважно і на жарт
- буц — Буц! I меж., выражающее столкновеніе лбами. Баран-баран буц! Шейк. --------------- Буц, -ца II м. Насмѣшливое названіе, которое даютъ херсонскіе крестьяне захожему человѣку изъ болѣе сѣверной Малороссіи. Херс. Названіе жителя Подольск. губ. Словник української мови Грінченка