бідаха
БІДА́ХА, рідко БІДА́ГА, и, ч. і ж.
Той, хто зазнає́ або зазнав якоїсь біди, кривди, прикрості; бідолаха.
Прийшлось бідасі пропадать (Є. Гребінка);
Оце ж копиль пером крутили, Покіль бідаху засудили (П. Куліш);
[Кирило:] Пізнав [Харко], бідага, що вигодував гадюку коло свого серця, пізнав – та пізно вже... (Панас Мирний);
До пана спершу прилетів гонець, А там і бранця привезли, бідаху, Що тріпотався од дурного страху (М. Рильський);
З кам'яної сходинки якийсь бідаха підсакою .. намарне прагнув спіймати рибину (Василь Шевчук).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- бідаха — біда́ха іменник чоловічого або жіночого роду, істота рідко Орфографічний словник української мови
- бідаха — бідага, -и, ч. і ж. Той, хто зазнав або зазнає якоїсь біди, кривди, прикрості; бідолаха. Великий тлумачний словник сучасної мови
- бідаха — див. бідний; бідолаха Словник синонімів Вусика
- бідаха — Біда́ха, -хи, -сі; -да́хи, -да́х (сп. р.) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- бідаха — БІДА́ХА, рідко БІДА́ГА, и, ч. і ж. Той, хто зазнає або зазнав якоїсь біди, кривди, прикрості; бідолаха. Прийшлось бідасі пропадать (Греб. Словник української мови в 11 томах
- бідаха — Бідаха, -хи об. Бѣдняга, бѣдняжка, горемыка. Г. Барв. 76. І гостя (цапа) в трития в кошару мусять гнать. Прийшлось бідасі пропадать. Греб. ум. бідашка, бідашечка. Шух. І. 198. ЕЗ. V. 145. Словник української мови Грінченка