біліти

БІЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.

1. Ставати, робитися білим, світлим, ясним.

Біліє місяць; люди сплять (Т. Шевченко);

А день біліє та біліє (Марко Вовчок);

// Ставати, робитися блідим; бліднути.

Опісля, як було побачить [Павло] тую дівчину, біліє, тікає геть (Марко Вовчок);

// Сивіти.

Спасибі, що росте трава, і що душа жива, і що біліє голова (В. Стус).

2. Виділятися білим кольором; виднітися (про що-небудь біле).

Цвітуть сади, біліють хати. А на горі стоять палати (Т. Шевченко);

У хлопців біліють зуби і марлеві свіжі бинти на головах і руках (О. Довженко);

І літня хмара під осінньою плечем біліє край зими (М. Вінграновський);

Вище болота біліло між пагорбів засніжене озеро (В. Дрозд);

Село біліло, сяяло й здіймало вгору стрімкі і рожеві хмари димів (Василь Шевчук);

// Відблискувати світлим кольором.

В очереті біліла срібною стрічкою Росава (І. Нечуй-Левицький);

// Цвісти білим, світлим цвітом.

Цвітуть бузки, садок біліє І тихо ронить пелюстки (М. Рильський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. біліти — білі́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. біліти — -ію, -ієш, недок. 1》 Ставати, робитися білим, світлим, ясним. || Ставати, робитися блідим; бліднути. 2》 Вирізнятися білим кольором; виднітися (про що-небудь біле). || Світитися білим відблиском. || Цвісти білим, світлим цвітом. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. біліти — БЛІ́ДНУТИ (про обличчя — втрачати рум'янець і взагалі природну свіжість під впливом сильних почуттів, хвороби і т. ін.), БЛІДНІ́ТИ заст., БІЛІ́ТИ підсил., СІРІ́ТИ підсил., ПОЛОТНІ́ТИ підсил., ЗЕЛЕНІ́ТИ підсил. розм. — Д... Словник синонімів української мови
  4. біліти — Білі́ти, -лі́ю, -лі́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. біліти — БІЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок. 1. Ставати, робитися білим, світлим, ясним. Біліє місяць; люди сплять (Шевч., І, 1951, 97); А день біліє та біліє (Вовчок, VI, 1956, 230); // Ставати, робитися блідим; бліднути. Словник української мови в 11 томах
  6. біліти — Біліти, -лію, -єш гл. Бѣлѣть, бѣлѣться. Лечу, лечу, а вітер віс, передо мною сніг біліє. Шевч. На синові явір зеленіє, на невісточці береза біліє. Чуб. V. 712. Словник української мови Грінченка