біліти
БІЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. Ставати, робитися білим, світлим, ясним.
Біліє місяць; люди сплять (Шевч., І, 1951, 97);
А день біліє та біліє (Вовчок, VI, 1956, 230);
// Ставати, робитися блідим; бліднути.
Опісля, як було побачить [Павло] тую дівчину, біліє, тікає геть (Вовчок, І, 1955, 179).
2. Виділятися білим кольором; виднітися (про що-небудь біле).
Цвітуть сади, біліють хати. А на горі стоять палати (Шевч., І, 1951, 243);
Загорілі молоді обличчя припорошені золотим пилом степових шляхів. У хлопців біліють зуби і марлеві свіжі бинти на головах і руках (Довж., І, 1958, 191);
// Світитися білим відблиском.
В очереті біліла срібною стрічкою Расова (Н.-Лев., III, 1956, 317);
// Цвісти білим, світлим цвітом.
Цвітуть бузки, садок біліє І тихо ронить пелюстки (Рильський, І, 1956, 32).
Значення в інших словниках
- біліти — білі́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- біліти — -ію, -ієш, недок. 1》 Ставати, робитися білим, світлим, ясним. || Ставати, робитися блідим; бліднути. 2》 Вирізнятися білим кольором; виднітися (про що-небудь біле). || Світитися білим відблиском. || Цвісти білим, світлим цвітом. Великий тлумачний словник сучасної мови
- біліти — БІЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок. 1. Ставати, робитися білим, світлим, ясним. Біліє місяць; люди сплять (Т. Шевченко); А день біліє та біліє (Марко Вовчок); // Ставати, робитися блідим; бліднути. Словник української мови у 20 томах
- біліти — БЛІ́ДНУТИ (про обличчя — втрачати рум'янець і взагалі природну свіжість під впливом сильних почуттів, хвороби і т. ін.), БЛІДНІ́ТИ заст., БІЛІ́ТИ підсил., СІРІ́ТИ підсил., ПОЛОТНІ́ТИ підсил., ЗЕЛЕНІ́ТИ підсил. розм. — Д... Словник синонімів української мови
- біліти — Білі́ти, -лі́ю, -лі́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- біліти — Біліти, -лію, -єш гл. Бѣлѣть, бѣлѣться. Лечу, лечу, а вітер віс, передо мною сніг біліє. Шевч. На синові явір зеленіє, на невісточці береза біліє. Чуб. V. 712. Словник української мови Грінченка