1. Словник української мови у 20 томах

вагар

ВАГА́Р, я́, ч.

Робітник, який важить що-небудь або контролює зважування чогось.

Мирон Данилович з наказу жовтобородого вагаря поставив на терези відро (В. Барка);

На ґанку вагар важив гору мішків (Ю. Збанацький);

У ваговій стояв старий конторський стіл, за яким сидів колись вагар (Григір Тютюнник).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вагар — вага́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. вагар — -я, ч. Особа, яка важить що-небудь або контролює зважування чогось. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вагар — Вага́р, -ря́, -ре́ві, -ре́м; -гарі́, -рі́в (хто важить) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. вагар — ВАГА́Р, я́, ч. Особа, яка важить що-небудь або контролює зважування чогось. На ганку вагар вижив гору мішків (Збан., Старший брат, 1952, 73); На період збирання зернових культур правління виділж: чагаря (Колг. енц., II, 1956, 129). Словник української мови в 11 томах