вагар
ВАГА́Р, я́, ч. Особа, яка важить що-небудь або контролює зважування чогось.
На ганку вагар вижив гору мішків (Збан., Старший брат, 1952, 73);
На період збирання зернових культур правління виділж: чагаря (Колг. енц., II, 1956, 129).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- вагар — вага́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- вагар — -я, ч. Особа, яка важить що-небудь або контролює зважування чогось. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вагар — ВАГА́Р, я́, ч. Робітник, який важить що-небудь або контролює зважування чогось. Мирон Данилович з наказу жовтобородого вагаря поставив на терези відро (В. Барка); На ґанку вагар важив гору мішків (Ю. Збанацький); У ваговій стояв старий конторський стіл, за яким сидів колись вагар (Григір Тютюнник). Словник української мови у 20 томах
- вагар — Вага́р, -ря́, -ре́ві, -ре́м; -гарі́, -рі́в (хто важить) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)