вадити

ВА́ДИТИ, джу, диш, недок.

1. рідко. Завдавати шкоди, робити кому-небудь неприємність.

Ніколи вже не буду вадить тому чоловікові, котрого ти милуєш! (О. Стороженко);

– Чесна, правдива, без фальші, без помилок розмова нікому ніколи не заважає й не вадить (І. Нечуй-Левицький).

2. тільки 3 ос. Негативно впливати на кого-, що-небудь, бути шкідливим, шкодити (здоров'ю людей, тварин, ростові рослин).

– Бач, самі п'ють вино, їм воно нічого не вадить (М. Коцюбинський);

То, певне, ся погана зима так всім вадить на здоров'я (Леся Українка);

Випивав колосся, що почало наливатися; розсмакувавши, зрадів дуже! – цей харч не вадить (В. Барка);

// безос.

Перед обідом не вадить, а по обіді загладить (Номис);

Правда!.. правда, наїдались, А вам тепер вадить (Т. Шевченко).

3. Заважати, перешкоджати кому-, чому-небудь.

Такий сором йому не вадив. Мав натуру борзо забувати те, що йому немиле (Л. Мартович);

– А мені світло не вадить, – відповів Заруба (В. Кучер);

Якщо ви вояки добрі, шаблю й хоробрість маєте, хто ж вам за себе постояти вадить?! (Г. Колісник).

4. безос. Нудити, викликати огиду.

– А мені не те, щоб жити з ним: дивиться на нього вадить (А. Метлинський і М. Костомаров);

– Я несу йому повнісінький глечик моїх сліз, щоб не розхлюпати, щоб не розбовтати. Чому ж не чує він? Чому не приймає їх? Чи то йому вадить? (М. Івченко).

5. на кого, діал. Наговорювати.

Чи хто всміхнеться.., панночка біжить до старої: “Бабуню, мене не шанують!” .. Та на всіх такеньки вадить та й вадить навадниця наша (Марко Вовчок).

◇ (1) Не ва́дить <�Не ва́дило б>, перев. з інфін. – варто, варто б, слід, слід би, не зайве; можна.

Воно б не вадило сьогодні й підгулять (П. Гулак-Артемовський);

– Не вадило б і Василеві зняти свою скирту, – переводить учитель очі на Піхтіра (С. Васильченко);

Дорога кепська: чи саньми, чи возом – Не розбереш. Подекуди й човном не вадило б (М. Рильський).