вадити

ВА́ДИТИ, джу, дині, недок.

1. рідко. Завдавати шкоди, робити комусь неприємність.

Ніколи вже не буду вадить тому чоловікові, котрого ти милуєш! (Стор., І, 1957, 34).

2. тільки 3 ос. Бути шкідливим, шкодити (здоров’ю людей, тварин, ростові рослин); заважати, перешкоджати.

— Бач, самі п’ють вино, їм воно нічого не вадить (Коцюб., І, 1955, 199);

То, певне, ся погана зима тлк всім вадить на здоров’я (Л. Укр., V, 1956, 128);

— А мені світло не вадить, — відповів Заруба (Кучер, Прощай.., 1957, 313);

// безос.

Перед обідом не вадить, а по обіді загладить (Номис, 1864, № 11534);

Правда!.. правда, наїдались, А вам тепер вадить (Шевч., І, 1951, 334).

Не ва́дить (не ва́дило б), безос. — варто, варто б, слід, слід би, не зайва.

Воно б не вадило сьогодні й підгулять (Г.-Арт., Байки.., 1958, 130);

Дорога кепська: чи саньми, чи возом — Не розбереш. Подекуди й човном не вадило б (Рильський, І, 1946, 128).

3. безос. Нудити.

— А мені не те, щоб жити. з ним: дивиться на нього вадить (Метл. і Кост., Тв., 1906, 96).

4. на кого, діал. Наговорювати.

Чи хто всміхнеться.., панночка біжить до старої: "Бабуню, мене не шанують!" .. Та на всіх такеньки вадить та й вадить навадниця наша (Вовчок, І, 1955, 111).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

вадити

Значення в інших словниках