1. Словник української мови у 20 томах

ввергати

ВВЕРГА́ТИ (УВЕРГА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВВЕ́РГНУТИ (УВЕ́РГНУТИ), ВВЕ́РГТИ (УВЕ́РГТИ), гну, гнеш; мин. ч. вверг, вве́ргнув, ла, ло; док., кого, що, книжн.

1. Кидати, силою поміщати і т. ін. когось, щось куди-небудь.

Йосип, якого за намовою увергають в темницю, вийшовши, отримує владу над усім Єгиптом (з рел.-церк. літ.);

– Великий княже і василевсе Русі! – засміявся Святополк. – Тобі мало того, що ти вверг мене в цей поруб, хочеш познущатися з мене? (С. Скляренко);

[Ганна:] Покарає її [Орину] Господь Бог наш і ввергне у пекло, і горіти буде (В. Собко).

2. перен. Утягувати кого-, що-небудь у щось (звичайно несприятливе, небезпечне і т. ін.).

Він вирушає в своє рідне місто відвідати свого дядечка й увергає себе в неймовірні пригоди (із журн.);

Ми виступаємо не проти Туреччини, а проти свого рабського становища, в яке ввергла нас Порта (В. Малик);

// Приводити кого-небудь у якийсь стан (звичайно неприємний, тяжкий і т. ін.).

Безпорадний, з онімілими ногами, що вже не слухалися, волав одного – більше не виринати з забуття, до якого ввергало його уже не вперше (Г. Колісник);

Ввергло бабу в лихоманку, Оком за ніч не звела (С. Воскрекасенко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ввергати — вверга́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. ввергати — (увергати), -аю, -аєш, недок., ввергнути (увергнути) і ввергти (увергти), -гну, -гнеш; мин. ч. вверг, -ла, -ло; ввергнув, -нула, -нуло; док., перех., книжн. 1》 ||Призводити кого-небудь до якогось стану. || безос. 2》 Втягати кого-, що-небудь у щось (у війну, тяжке становище і т. ін.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. ввергати — ВТЯГА́ТИ (УТЯГА́ТИ) (залучати кого-небудь до якоїсь справи), ВТЯ́ГУВАТИ (УТЯ́ГУВАТИ), ВПЛУ́ТУВАТИ (УПЛУ́ТУВАТИ) розм.; ВВЕРГА́ТИ (УВЕРГА́ТИ) книжн. (перев. у війну); ВКЛЕ́ПУВАТИ (УКЛЕ́ПУВАТИ) розм. (звич. до неприємної справи). — Док. Словник синонімів української мови
  4. ввергати — ВВЕРГА́ТИ (УВЕРГА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВВЕ́РГНУТИ (УВЕ́РГНУТИ) і ВВЕ́РГТИ (УВЕ́РГТИ), гну, гнеш; мин. ч. вверг, вве́ргнув, ла, ло; док., перех., книжн. 1. З силою вкидати когось, щось куди-небудь. Словник української мови в 11 томах