велебний

ВЕЛЕ́БНИЙ, а, е.

1. перев. у сполуч. зі сл. отець, пан і т. ін., рел.-церк. Преподобний (у звертанні до духовних осіб).

– Так, велебний отче, справді так, – загорлали і шляхта, і челядь, і жовніри (М. Старицький).

2. заст. Гідний хвали, шанований.

А нехай би й крейцара не був варт, то не позирай на нього ласим оком, – сказав Гаєвий. – Я вже знаю, чого він за ним так водив очима, адже то мій якийсь велебний братанич (Л. Мартович);

Магазаник нахмарився: – Чим же я маю вигоджувати і частувати таких велебних гостей? (М. Стельмах).