велемовно

ВЕЛЕМО́ВНО.

Присл. до велемо́вний 2.

Коли до Києва в'їздив, вітали славного Богдана ряди спудеїв-школярів, що велемовно та протягло читали вірші голосні (М. Терещенко);

– Князь землі Полянської Острозор, – велемовно почав Гудима.., – шле тобі, князю, і всім мужам землі Тиверської свій низький уклін і найщиріші зичення добра та здоров'я (Д. Міщенко);

Воєвода ляскає в долоні, й у дверях застигає служка. Вина для переможців! – велемовно кидає йому воєвода (В. Чемерис);

У “Лицарському колі” Хмельницького, як велемовно, але влучно охрестив найближче оточення гетьмана один із тогочасних козацьких ватажків, почесне місце по праву належало полковнику Небабі (із журн.).