велемовний

ВЕЛЕМО́ВНИЙ, а, е.

1. Який багато говорить; балакучий.

Виявилося, що стайничі тільки зараз почали годувати коней. – А звечора які були велемовні, – сказав начполіт, – треба уміти не тільки говорити, а й робити (П. Панч).

2. З великою кількістю слів; багатослівний.

Баба подивилася на нього з підозрою, але за мить з її рота поплив велемовний потік. Вона почала розказувати йому про гірку свою долю, покивуючи при цьому головою, про старість-не-радість і про пропалу свою силу (Валерій Шевчук);

Вона ретельно фіксує в щоденнику кожен свій день .. А поміж такою хронікою – велемовна, афектована сповідь марнославної юної душі (М. Слабошпицький);

// Пишномовний (у 2 знач.).

Доброчин стримано кивнув, і того було досить: цей вікінг не полюбляв занадто пишні й велемовні слова (І. Білик);

* Образно. Чарує зір конструкція Успенського собору. Геніальний архітектор наче вклав у неї все своє уміння, щоб дати чудовим київським горам над Дніпром велемовний красою архітектурний твір (із журн.).