1. Словник української мови у 20 томах

вереда

ВЕРЕДА́, и́, ч. і ж., розм.

Вередлива людина; той (та), хто вередує.

– Михайле, вставай! Чуєш! – Ді-і-ду, іще тро-о-шечки... – Вставай, вставай, дитя, не будь вередою. За спання не купиш коня (М. Стельмах);

Вечір каже: – І не жди, Не зайду до вереди. Він за стіл не вміє сісти, Дерунів не хоче їсти (П. Воронько);

Мала мама одинця, Одинця-мазунця. Мамі з ним була біда: Одинець був вереда (Г. Бойко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вереда — вереда́ іменник чоловічого або жіночого роду, істота * Але: дві, три, чотири вереди́ розм. Орфографічний словник української мови
  2. вереда — -и, ч. і ж., розм. Вередлива людина; той, хто вередує. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вереда — див. вередливий Словник синонімів Вусика
  4. вереда — ВЕРЕДУ́Н (той, хто вередує, капризує), ВЕРЕДІ́Й, ВЕРЕДНИ́К, ВАРИ́ВОДА, ВЕРЕДА́ розм., ПРИВЕРЕ́ДА розм., КАПРИЗУ́Н розм., КАПРИЗУ́ЛЯ розм., КОВЕРЗУ́Н розм., КОМИЗА́ розм., ПЕРЕБЕ́НДЯ розм. Словник синонімів української мови
  5. вереда — ВЕРЕДА́, и́, ч. і ж., розм. Вередлива людина; той, хто вередує. Вечір каже: — І не жди, Не зайду до вереди. Він за стіл не вміє сісти, Дерунів не хоче їсти (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 92); Мала мама одинця, Одинця-мазунця. Словник української мови в 11 томах