вертун

ВЕРТУ́Н¹, а́, ч.

1. розм. Той, хто вертиться, крутиться.

Він [метелик] був такий вертун, такий насмішник, так виводив мене по двору, поки я не спіймав його (В. Близнець).

2. розм. Той, хто відзначається неспокоєм, непосидючістю; крутько.

[Євдокія Корніївна:] На всі Кожум'яки не було тоді такого вертуна, як ти (І. Нечуй-Левицький);

Похмурий пан грізно наставляє свої бакенбарди. Але тут підскакує до них п'яненький вертун, посміюючись, шепоче: – А що я вам розповім, пане Поет, що я вам?.. (П. Загребельний).

3. розм. Той, хто відзначається хитрістю, лукавством; хитрун.

Всі знають, який вертун [Володька]: справді, його і в ступі не влучиш... (О. Гончар).

4. Голуб штучно виведеної породи, який перекидається у польоті через голову або крило; турман.

Який же гарний голуб! Ясно-глинистий вертун (О. Копиленко);

А той [голуб] підіймався над усіма, на якусь майже невловиму мить спинявся на місці і раптом починав швидко-швидко вертітися через крило.., як диск у спортивному змаганні, блискавично падаючи. Це було дивне мистецтво вертуна чудової породи (Л. Смілянський);

* У порівн. – Кому що в голові, а тобі танці і в церкві згадуються, – засміявся, махнув рукою Григорій Стратонович. – Ти вміла крутитись, як голуб-вертун (М. Стельмах).

△ (1) Сосно́вий верту́н – хвороба сосен, викликана іржастим грибом, яка призводить до викривлення пагонів.

У розсадниках Кухарського та Комарівського лісництв спостерігається найнижчий відсоток ураження сосновим вертуном (з наук.-попул. літ.).

ВЕРТУ́Н² див. вертуни́.