1. Словник української мови у 20 томах

вершник

ВЕ́РШНИК, а, ч.

1. Людина, яка їде верхи на коні; верхівець.

Інколи над берегом Пруту проскакував вершник і зникав за крутим поворотом річки (М. Коцюбинський);

Натомлених за цілий день коня і вершника потягнуло на спочинок (Я. Качура);

Вершники, сірі від пилюки, обвітрені суховіями півдня, з потрісканими губами, мчали по дзвінкому асфальту (О. Гончар);

Промчався вершник по німій Полтаві – у серці міста громом віддалось (Л. Костенко).

2. тільки мн., іст. У Стародавньому Римі та деяких інших античних рабовласницьких державах – привілейований стан із високим майновим цензом.

З діда і прадіда рід наш поважний із вершників римських (М. Зеров, пер. з тв. Овідія);

Вершники – другий за статусом після сенаторів стан у Стародавноьому Римі, до якого належали заможні люди, в основному представники комерційних і фінансових кіл, лихварі та торгівці (з наук. літ.);

Вершники отримали свою назву в результаті того, що в давнину, згідно із цензом, найбагатші люди незнатного походження мали в разі збору ополчення виступати в похід на коні (із журн.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вершник — (той, хто їде верхи) наїзник, верхівець, їздець, верховий, (військові) кавалерист, кіннотник. Словник синонімів Полюги
  2. вершник — ве́ршник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  3. вершник — Верхівець, верхівник, їздець, ім. верховий, р. верхівець; КАВАЛЕРИСТ. Словник синонімів Караванського
  4. вершник — [вершниек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
  5. вершник — -а, ч. 1》 Людина, що їде верхи на коні; верхівець. 2》 тільки мн., іст. Один із привілейованих станів у Стародавньому Римі та Стародавній Греції, з якого формувалася кіннота. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. вершник — I верхівець, верховий, верховик, верхоляк, вершнюк, жокей, їздець, кіннотник, конармієць, наїзник, об'їздник (той, хто об'їжджає молодого лошака) II див. воїн Словник синонімів Вусика
  7. вершник — ВЕ́РШНИК (людина, що їде верхи на коні), ВЕРХІВЕ́ЦЬ, ЇЗДЕ́ЦЬ, НАЇ́ЗНИК, ВЕРХОВИ́Й, КІ́ННИЙ рідко, ВЕ́РХІВЕНЬ рідко, ВЕ́РШЕНЬ рідко, КОМО́ННИК заст., ВЕРХОВИ́К діал., ЇЗДУ́Н діал.; ДЖИГІ́Т (умілий і вправний їздець); КІННО́ТНИК, КАВАЛЕРИ́СТ, КІ́ННИК розм. Словник синонімів української мови
  8. вершник — Ве́ршник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. вершник — ВЕ́РШНИК, а, ч. 1. Людина, що їде верхи на коні; верхівець. Інколи над берегом Пруту проскакував вершник і зникав за крутим поворотом річки (Коцюб., І, 1955, 352); Натомлених за цілий день коня і вершника потягнуло на спочинок (Кач., II, 1958, 433). Словник української мови в 11 томах
  10. вершник — Вершник, -ка м. Верховой, всадникъ. Стор. II. 57. Аф. 315. см. верхівень. Словник української мови Грінченка