вершницький

ВЕ́РШНИЦЬКИЙ, а, е.

1. Стос. до вершника.

– Хай же, – говорять довкола, – Встане і йде собі геть від вершницьких місць у театрі Той, що достатки його не доходять законної міри (М. Зеров, пер. з тв. Ювенала);

Батько Сенеки – Луцій Анней Сенека (Старший) – нащадок заможного вершницького роду (із журн.).

2. Прикм. до ве́ршник.

Специфічним елементом вершницького спорядження козаків був шабельтас (з наук.-попул. літ.);

Солдати проголосили імператором Марка Опеллія Макріна, людину незнатного походження, яка дослужила до вершницького звання. Це був перший вершник, який став імператором (з наук. літ.).