1. Словник української мови у 20 томах

взорець

ВЗО́РЕЦЬ (УЗО́РЕЦЬ), рця, ч., рідко.

Зменш. до взір 1, 2.

Був сей погонець взорцем дикої краси (Ганна Барвінок);

[Єгиптянин:] Я більше б лотос брав, а не папірус за взорець для стовпів... (Леся Українка);

На образах біліли довгі рушники, розкішно повишивані лапатими квітками та дрібними взорцями (І. Нечуй-Левицький);

Учителька вийняла із шафи останню роботу, нарисувала на таблиці узорець до вишивання і також сіла при своїм столику (Уляна Кравченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. взорець — взо́рець іменник чоловічого роду зовнішній вигляд чого-небудь рідко Орфографічний словник української мови
  2. взорець — Взоре́ць. Приклад, зразок. Примір і взорець має на людий найбільшу силу, і доконечне постарати ся, аби взірці у всім були людям перед очима (Б. Українська літературна мова на Буковині
  3. взорець — ВЗО́РЕЦЬ (УЗО́РЕЦЬ), рця, ч. Зменш. до взір 1,2. [Єгиптянин:] Я більше б лотос брав, а не папірус за взорець для стовпів… (Л. Укр., II, 1951, 245); Був сей погонець взорцем дикої краси (Барв., Опов.. Словник української мови в 11 томах