взірець

ВЗІРЕ́ЦЬ (рідко УЗІРЕ́ЦЬ), рця́, ч.

1. Зразок якого-небудь виробу, матеріалу тощо, який дає уявлення про інші подібні вироби, матеріали і т. ін.

[Річард (підходить до закритої статуї):] Що ж я хотів змінить в сій статуї? Над чим робити? Кінчати? Ні... Наблизить до природи? Взірця нема (Леся Українка);

Вони збирали по горах взірець мінералів та рідкісні лікарські рослини (О. Гончар).

2. Те, що намальоване або вишите; візерунок.

Вона [Паміра] була убрана в білу довгу сорочку, вишиту чудними взірцями (І. Нечуй-Левицький);

– Яка гарна ця подушка! Який це взірець? (Ірина Вільде).

3. чого. Типове втілення чого-небудь (певної властивості, якості, поведінки і т. ін.).

Мати гордовито дивилась на неї зверху, ніби давала дочці своїм видом взірець непохитної завзятості та самостійності (І. Нечуй-Левицький);

В його очах Максим ще й раніше був взірцем доблесті, сміливості і простоти (П. Автомонов);

Саме народна пісня була й залишається взірцем досконалості художньої форми (з наук. літ.).

4. Те, що варте наслідування, видатний приклад чого-небудь; зразок.

Коня під сідло взяти собі найкращого. Щоб видно було одразу: ага, це старшина їде! Взірець для всіх!.. (О. Гончар);

Василь Стус, великий поет і великомученик, явив узірець незламності шістдесятників (із журн.).

(1) На взіре́ць чого:

а) так, як що-небудь, подібно до чогось.

І вже 9–10 літ, пам'ятаю, я складав українські пісні на взірець народних (М. Коцюбинський);

б) такий, як що-небудь інше, схожий на щось.

Ми найближчими днями почуємо від нього щось на взірець його торішніх тверджень і вимог (Ю. Шовкопляс).