видиратися

ВИДИРА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВИ́ДЕРТИСЯ, ВИ́ДРАТИСЯ, деруся, дерешся, док.

1. Із труднощами вириватися від кого-небудь або вибиратися звідкись.

– Одчепіться од моєї душі!.. – крикнула Василина й насилу видерлась з бурлацьких рук (І. Нечуй-Левицький);

Ось за лісом, напевне, почнуться села, хутори... Аби тільки видертись з цієї глушини (О. Донченко);

Він з рук п'ятьох десятків гайдуків, звичайно, видертись не міг і опинився в казематі (О. Ільченко);

// перен. Лунати, звучати.

Часом із веселого гамору раптом видирається звірячий, хижий зойк (В. Винниченко);

А крику, того страшного крику, який мав би видертися з горла матері, не було (Р. Іваничук);

// перев. док., перен., розм. Відшукуватися, знаходитися (про кого-небудь небажаного).

– В мене .. на поле наслідників нема, хіба, може, десь видереться якась рідня, – десята вода на кисіль (І. Нечуй-Левицький);

– Ця [панна] навчить, як треба господарити! – казали в економії. – В цієї і трісочка не пропаде марно... І де воно видралося тут отаке зілля (С. Васильченко).

2. Із труднощами, здебільшого допомагаючи собі руками, вибиратися, вилазити нагору, на щось високе.

Настя зирк – та й охолола: чіпляючись за лозу, на берег видирався інспектор (С. Васильченко);

Крекчучи, я почав видиратися по драбині (І. Муратов);

Перед ним всі розступились. Він же видерся на скелю (Леся Українка);

Андрій видрався на дерево (О. Довженко);

// розм. Виходити, з'являтися на небі (про небесні світила).

А тут ще виглянуло сонце. Воно видерлося з-за муру хмар і туману (І. Багряний);

// розм. Тягнутися вгору, чіпляючись за що-небудь (про рослини, що плетуться).

Город буяв, город не міг умістити всі посаджені зела: гарбузи й квасоля обвивали гінкі стеблини кукурудзи, видиралися на благенький паркан (із журн.).

3. тільки недок. Пас. до видира́ти.

У 1933 році у селян видиралися останні крихти врожаю, відбиралася надія на життя (із журн.).