видиратися

ВИЛА́ЗИТИ (лізти нагору, чіпляючись за що-небудь), ВИЛІЗА́ТИ рідше, ЗАЛА́ЗИТИ, ЗАЛІЗА́ТИ рідше, П'ЯСТИ́СЯ, ПНУ́ТИСЯ, ДЕ́РТИСЯ (ДРА́ТИСЯ), ВИДИРА́ТИСЯ, ВИКАРА́БКУВАТИСЯ розм., ДРЯ́ПАТИСЯ розм., ВИДРЯ́ПУВАТИСЯ розм., ВИШКРЯ́БУВАТИСЯ розм. рідко. — Док.: ви́лізти, залі́зти, ви́пнутися, ви́дертися, ви́карабкатися, ви́дряпатися, ви́шкрябатися, ви́теребитися фам. ви́караскатися розм. рідко. Мухтаров по скелі вилазив на гору (І. Ле); Кость двічі зривався, поки виліз на стріху (О. Донченко); Катря залазить на віз, розстеляє сіряк і сідає (А. Головко); Гойдаючи рудими боками, п'ялися по крутих стежках корови (М. Коцюбинський); Озирався (Козаков), наслухав і знову дерся по камінню, напружуючись усім тілом (О. Гончар); Обережно ступаючи, кінь викарабкався на скелю (Я. Галан); Зараз із самого краю лісу треба було дряпатися на стрімку гору (Лесь Мартович); Вам хочеться підстрибнути, вхопитися руками за канат.. і вишкрябатись на великий дзвін (І. Микитенко); Двоє малих музик з великими басами витеребились аж на піч під саму стелю (І. Нечуй-Левицький); Лікар стоїть у дверях кабінету і якийсь час стежить за тим, як вони з приймальні викараскаються на сходи (Ірина Вільде). — Пор. 1. лі́зти.

ВИРИВА́ТИСЯ (з силою звільнятися від кого-, чого-небудь), ВИДИРА́ТИСЯ, ВИПРУ́ЧУВАТИСЯ, ВИПРУЧА́ТИСЯ, ВИКРУ́ЧУВАТИСЯ, РВА́ТИСЯ, ВИБИВА́ТИСЯ, ВИСЛИЗА́ТИ, ВИСКО́ВЗУВАТИ, ВИСКОВЗА́ТИ, ВИСМИ́КУВАТИСЯ, ВИПО́РСКУВАТИ, ВИПОРСА́ТИ, ВИПОРСКА́ТИ рідше, ВИСКО́ВЗУВАТИСЯ розм. (швидко та спритно). — Док.: ви́рватися, ви́дертися, ви́пручатися, ви́крутитися, ви́битися, ви́слизнути, ви́сковзнути, ви́смикнутися, ви́порснути, ви́сковзнутися. — Ну, пустіть же мене додому.. — метався він, вириваючись із рук бійців (Григорій Тютюнник); Дмитрик випручується з обіймів і кидається далі (М. Коцюбинський); Ухопили (козаки) її мерщій за руки і за ноги цупко, щоб не викрутилась (Г. Квітка-Основ'яненко); Опинившися в знайомому місці, мавпочка радісно запищала й стала рватися з рук (О. Ільченко); Мар'яна вибивається з його обіймів (М. Стельмах); Хоче пригорнути сина. Але він вислизає з його рук (М. Стельмах); Чіпка од нестяму розвів руки. Галя висковзнула — і скрилася (Панас Мирний); Захоплені зненацька, прокидалися турки зі сну, і коли тільки могли висмикнутися з рук козаків, тікали в ліс та в поле (О. Маковей); Жабі випорснула з моїх обіймів (О. Досвітній); Все висковзувався (Петрусь) нам із рук, як в'юн (І. Франко).

ПІДНІМА́ТИСЯ (іти, рухатися, переміщатися у напрямі догори), ПІДІЙМА́ТИСЯ, БРА́ТИСЯ розм., П'ЯСТИ́СЯ (ПНУ́ТИСЯ) розм., ВИЛІЗАТИ розм., ПІДВО́ДИТИСЯ розм.; СХО́ДИТИ (ЗІХО́ДИТИ рідше), ВИХО́ДИТИ, ВИБИРА́ТИСЯ (кроками); ДОБУВА́ТИСЯ, ВИДИРАТИСЯ розм. (долаючи перешкоди). — Док.: підня́тися, підійня́тися, узя́тися (взя́тися), вилізти, підвести́ся, зійти́, ви́йти, ви́братися, добу́тися, видертися. Чим вище вони піднімалися, тим все краща та краща картина вистилалася перед Христиними очима (Панас Мирний); Варчук підіймається на горбок і, дивуючись, бачить, що вдалині над землею тремтять живі вогнища (М. Стельмах); Автомобіль брався під гору і, нарешті, зник за поворотом (В. Кучер); Він.. дав пройти до вагона командирові дивізіону, потім солдатові-саперові, а за ними вже й сам підвівся по східцях у тамбур (А. Головко); Я почувала, що вся горю, коли помалу сходила на східці собору (Ю. Яновський); Хтось зійшов на ґанок і постукав у двері (М. Хвильовий); Іван виходить на верх — і раптом холоне. Де він? що з ним? (М. Коцюбинський); (Анна:) Вбиваються і лицарі і коні, на гору добуваючись (Леся Українка).