виклик

ВИ́КЛИК, у, ч.

1. Прохання або вимога з'явитися куди-небудь.

В бліндаж на його виклик заходили генерали й полковники (В. Кучер);

Вже не раз так бувало: запросять гостей, усе приготують, а тоді – дзвінок, виклик – поїхав з дому прокурор... (В. Собко);

// Оплески, вигуки глядачів як прохання, вимога до артиста (артистів) вийти на сцену (для схвалення виступу або повторення його).

Поверх усього [гамору] прорізалися перші вступні ноти солістів. Ставок захлинувся цим співом, завмерли виклики (Іван Ле);

// Знак, сигнал (телефонний, радіосигнал і т. ін.), за допомогою якого зв'язуються на віддалі для повідомлення, розмови.

Коли Андрієві треба було викликати найнижчу камеру, то до нього на умовлений сигнал виклику озивалась тільки ця камера (І. Багряний);

Доводилося вдаватися до телефону. Але ні з бібліотеки, ні з кабінету на виклики не було відповіді (Ю. Смолич);

// Документ, який зобов'язує кудись з'явитися.

У зв'язку зі змінами графіків навчання студентам-заочникам було розіслано виклики на сесію (із журн.).

2. Заклик до змагання, до участі в чому-небудь.

Київська команда баскетболістів із готовністю відповіла на виклик своїх румунських суперників, призначивши дату змагань (з газ.);

// Вчинок, який оцінюється як оголошення боротьби, як образа загальноприйнятих норм.

Вбивство парламентерів було провокаційним викликом .. І тисячі радянських гармат відповіли на нього (О. Гончар).

(1) Ви́клик ча́су – актуальна проблема і вимога сучасності, які потребують розв'язання.

– Так, я знаю, у такому ринковому світі я слабка ланка. Я не відповідаю на такі виклики часу (Л. Костенко);

Інформаційне суспільство – це відповідь людства на виклик часу (з наук. літ.).

◇ (2) З ви́кликом – неприязно, задерикувато, спонукаючи до суперечки, боротьби і т. ін.

Він з викликом глянув на пана (М. Стельмах);

– Ти чого? – з викликом ступнув до хлопця Данько (О. Гончар).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me