виклик

ВИ́КЛИК, у, ч.

1. Прохання або вимога з’явитися куди-небудь.

Вже не раз так бувало: запросять гостей, усе приготують, а тоді — дзвінок, виклик — поїхав з дому прокурор… (Собко, Справа.., 1959, 5);

В бліндаж на його виклик заходили генерали й полковники (Кучер, Чорноморці, 1956, 178);

// Оплески, вигуки глядачів як прохання, вимога до артиста (артистів) вийти на сцену (для схвалення виступу або повторення його).

І поверх усього [гамору] прорізалися перші вступні ноти солістів. Ставок захлинувся цим співом, завмерли виклики (Ле, Міжгір’я, 1953, 17);

// Знак, сигнал (телефонний, радіо і т. ін.), за допомогою якого зв’язуються на віддалі для повідомлення, розмови.

Доводилося вдаватися до телефону. Але ні з бібліотеки, ні з кабінету на виклики не було відповіді (Смолич, І, 1958, 87).

2. Заклик до змагання, до участі в чому-небудь.

Комуна виклик прийняла. Уклали договір на соцзмагання (Донч., І, 1956, 74);

Порішили ми виклик дистиляційників прийняти. І певні, що незабаром ні в чому від них не відставатимемо (Шовк., Інженери, 1956, 168);

// Категорична, різка пропозиція вступити в боротьбу, поєдинок або дія, спрямована на те, щоб втягнути у поєдинок.

І король той виклик [на двобій з Іваном] мусив прийняти, щоб не осоромити себе перед простими воїнами (Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 54);

Вбивство парламентерів було провокаційним викликом.. І тисячі радянських гармат відповіли на нього (Гончар, III, 1959, 237).

З ви́кликом — своїм виглядом, жестами, інтонацією спонукаючи до суперечки, боротьби.

Він з викликом глянув на пана (Стельмах, Хліб.., 1959, 366);

— Ти чого? — з викликом ступнув до хлопця Данько (Гончар, Таврія.., 1957, 50);

Ки́дати (ки́нути) ви́клик — робити категоричну, різку пропозицію вступити в боротьбу, поєдинок.

Двадцятий вік іде до епілогу, Та це не вечір, навіть не зеніт. Кінчається старого віку гніт. Раб кинув виклик власнику і богу (Дор., Тобі, народе.., 1959, 84).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

виклик

Значення в інших словниках