вилиця
ВИ́ЛИЦЯ, і, ж.
Опукла кістка черепа, що міститься між оком і верхньою щелепою.
Забинтована вилиця нила, все тіло було, немов потовчене (В. Винниченко);
На ліву вилицю лягала жовта плямка від світла (О. Донченко);
Герасим помітно схуд і постарів: глибоко запали очі, загострилися вилиці, на чолі збільшилося зморщок (П. Кочура).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- вилиця — ви́лиця іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- вилиця — -і, ж. 1》 Опукла кістка черепа, що міститься між оком і верхньою щелепою. 2》 Частина молотильного ціпа. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вилиця — ВИ́ЛИЦЯ, і, ж. Опукла кістка черепа, що міститься між оком і верхньою щелепою. Герасим помітно схуд і постарів: глибоко запали очі, загострилися вилиці, на чолі збільшилося зморщок (Кочура, Зол. грамота, 1960, 428); На ліву вилицю лягала жовта плямка від світла (Донч., І, 1956, 69). Словник української мови в 11 томах