вилюднювати

ВИЛЮ́ДНЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ЛЮДНІТИ, ію, ієш, док., розм.

1. Мужніти, розвиватися, дорослішати.

Кіра схожа на матір, а тепер це особливо помітно, коли дівчинка починає вилюднювати (О. Копиленко);

[Коваль:] Шкода хлопчини! Молоде, ще й у колодочки не вбилось, але ж... [Недобитий:] У полі, на волі скоріш вилюдніє (М. Кропивницький);

// Ставати гарнішим (про риси, зовнішність людини).

Потім їм [Олі й Олексію] стало по вісімнадцять і по дев'ятнадцять .. За цей час Оля вилюдніла, як кажуть, стала красива, і хлопці з ближчих вулиць почали задивлятися на неї (І. Сенченко);

Дівчина якось ніби підросла, вилюдніла, і її жіночі принади чіткіше окреслилися (М. Сиротюк);

Підлітком Оленка не тільки витяглась, а й вилюдніла, – з неї робилось по-своєму славне дівча, вродою (О. Забужко);

// Поправлятися, набувати кращого стану, вигляду.

Він [син] спочивав після пережитих бур і значно поправився, вилюднів (С. Черкасенко);

Вилюдніла [Одарка] після хвороби, помітно огрядною стала (Іван Ле).

2. перен. Навчатися правил поведінки, ставати вихованим.

Се дуже молодий хлопець (20 л.), не конче освічений і дуже погано вихований.., – що з нього хотіти? Врешті, він, може, ще вилюдніє, як підросте (Леся Українка);

Між товариством став він скоро одживати, став виявляти здібності до вчення, осмілів, вилюднів, як кажуть (С. Васильченко).

3. Втрачати всіх або більшість людей, населення.

Вилюдніло воєводство. Від сіл та хуторів залишилися самі згарища (З. Тулуб);

Замок, втративши господарів, до решти вилюднів і занепав (Ю. Винничук).