вимагач
ВИМАГА́Ч, а́, ч.
Той, хто вимагає (у 1 знач.).
Скільки їх таких розвелося, котрим пошанувати старших здається принизливим. Іноді навіть у добропорядній сім'ї воно раптом стає бездушним вимагачем, шкурником без совісті й честі (О. Гончар);
У дисертації значну увагу приділено вирішенню питань, пов'язаних із визнанням вимагання як своєрідної форми підбурювання до розкрадання, тобто коли вимагач і потерпілий від цього злочину є співучасниками у заволодінні чужим майном (з наук. літ.);
У діях особи, яка у зв'язку з вимаганням у неї хабара, перш ніж його дати, звернулась до органів влади з метою викрити вимагача, складу злочину немає (з мови документів).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me