вимишляти

ВИМИШЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, ВИМИ́СЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́МИСЛИТИ, лю, лиш, док., що і без прям. дод.

1. заст. Обдумуючи, знаходити рішення якоїсь проблеми; надумувати щось.

Донечко моя, Вибирай же сама; Вибирай собі, вимишляй собі, Ще ж ти молода (з народної пісні);

І що вже бідний Мирон не намучився, щоб вимислити, а потім сказати щось розумного, – ні, не можна та й годі (І. Франко);

// Придумувати, створювати.

Гуцул із Голів розкаже вам про страшні катування, що їх вимишляв Юріштан (Г. Хоткевич);

Ф. Прокопович вважав, що поезія повинна наслідувати або вимислювати людські дії (з навч. літ.);

Довго, дуже ще довго треба було працювати, щоб вимислити годинник, вигідніший та дешевший (М. Коцюбинський).

2. Вигадувати що-небудь нереальне.

– І ти тхором мене зовеш! І небилиці вимишляєш (І. Котляревський);

Щось нове, досі не знане, чого й уві сні не вимислиш, владно ввійшло у наше життя (А. Михайленко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me