вимовчати
ВИ́МОВЧАТИ, чу, чиш, док.
1. Не висловитися з певної нагоди, не відповісти; промовчати.
Що язики! Не вимовчать ніколи (Л. Глібов);
Мухтаров вимовчав, нічим не виказав більше свого ставлення до цього факту (Іван Ле).
2. Промовчати певний час.
Увесь вечір вимовчав, – ні пари з уст (Сл. Гр.);
– Може, води в рот понабираємо, Маріє? Понабираємо і в заклад підемо, хто більше вимовчить (В. Кучер).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- вимовчати — ви́мовчати дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- вимовчати — -чу, -чиш, док. 1》 Не висловитися за певної нагоди, не відповісти; змовчати. 2》 Промовчати певний час. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вимовчати — ВИ́МОВЧАТИ, чу, чиш, док. 1. Не висловитися при певній нагоді, не відповісти; змовчати. Що язики! Не вимовчать ніколи (Гл., Вибр., 1957, 196); Мухтаров вимовчав, нічим не виказав більше свого ставлення до цього факту (Ле, Міжгір’я, 1953, 378). Словник української мови в 11 томах
- вимовчати — Ви́мовчати, -чу, -чиш гл. 1) Смолчать, умолчать. Жінка не вимовчала та й каже.... Рудч. Са. I. 208. 2) Промолчать извѣстное время. Увесь вечір вимовчав, — ні пари з уст. Словник української мови Грінченка