вимовність
ВИМО́ВНІСТЬ, ності, ж.
Властивість за знач. вимо́вний 1, 2.
Я втрачаю помалу дар слова і всю вимовність слова вкладаю в очі, у вираз обличчя (М. Коцюбинський);
Користування жаргоном у Копиленка не дає його оповіданням ніякого колориту, ніякої вимовності (М. Зеров);
Щодо пана Казаллегри, то він і справді не жартом розпалився і говорив з дедалі більшою жагою та вимовністю (Ю. Андрухович).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- вимовність — вимо́вність іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- вимовність — -ності, ж. Абстр. ім. до вимовний 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
- вимовність — КРАСНОМО́ВНІСТЬ (здатність, уміння гарно, майстерно говорити), КРАСНОМО́ВСТВО, СОЛОДКОМО́ВСТВО розм., СОЛОДКОМО́ВНІСТЬ розм., ВІТІ́ЙСТВО (ВИТІ́ЙСТВО) заст., ВИМО́ВНІСТЬ діал., ЕЛОКВЕ́НЦІЯ книжн. заст.; ПИШНОМО́ВНІСТЬ, ВИСОКОМО́ВНІСТЬ, ХИТРОМО́ВКА заст. Словник синонімів української мови
- вимовність — ВИМО́ВНІСТЬ, ності, ж. Абстр. ім. до вимо́вний 1. Я втрачаю помалу дар слова і всю вимовність слова вкладаю в очі, у вираз обличчя (Коцюб., II, 1955, 256). Словник української мови в 11 томах