вимовно
ВИМО́ВНО.
Присл. до вимо́вний 1, 2.
Борис поглянув на Валерія досить вимовно (П. Загребельний);
Історію першого кохання в житті поета Івана Франка вимовно ілюструють листи його й Ольги Рошкевич (з навч. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- вимовно — вимо́вно прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- вимовно — Присл. до вимовний. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вимовно — ВИМО́ВНО. Присл. до вимо́вний 1. Словник української мови в 11 томах
- вимовно — Вимовно нар. 1) Выразительно. 2) Условно. Словник української мови Грінченка