вимучено
ВИ́МУЧЕНО.
Присл. до ви́мучений 2.
– А це моя мама, – обняла за плечі жінку дівчина. – Галина Михайлівна, – вимучено всміхнулася та (Ю. Мушкетик);
Зрештою він витер піт із чола, за вухами і вимучено протяг: – Ні, треба лягти перепочити, бо голова як не лусне (Ю. Логвин).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me