1. Словник української мови у 20 томах

виорювати

ВИО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ОРАТИ, рю, реш, док., що.

1. Орючи, обробляти яку-небудь ділянку землі.

[Ганна:] Оце як зосталася я без чоловіка, то свої півморга сама виорюю. Упряжуся з конем у плуга й орю (Ю. Мокрієв);

Іван волів таки запріг, Їм боки попоров і виорав обліг (Л. Боровиковський);

Виоремо тебе, ниво, обсіємо (М. Стельмах).

2. Орючи, вивертати, видобувати що-небудь із землі.

– Гарні квіти [волошки], а ми з ними щороку боремося. Із корінням їх виорюємо (О. Донченко);

Виорює плуг поржавілі набої, І солодко в землю лягає зерно (М. Стельмах);

У нас ще й досі круппівське залізо виорюють у полі трактори (Л. Костенко).

3. перен. Вкривати зморшками (про обличчя).

Легка хмарка смутку виорала зморшками його високе чоло (Н. Рибак).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. виорювати — вио́рювати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. виорювати — -юю, -юєш, недок., виорати, -рю, -реш; наказ. сп. виори; док., перех. 1》 Орючи, обробляти яку-небудь ділянку землі. 2》 перен. Вкривати зморшками (про обличчя). 3》 Орючи, вивертати, видобувати що-небудь із землі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. виорювати — Вио́рювати, -рюю, -рюєш, -рює Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. виорювати — ВИО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ОРАТИ, рю, реш; наказ, сп. ви́ори; док., перех. 1. Орючи, обробляти яку-небудь ділянку землі. [Ганна:] Оце як зосталася я без чоловіка, то свої півморга сама виорюю. Упряжуся з конем у плуга й орю (Мокр. Словник української мови в 11 томах
  5. виорювати — Виорювати, -рюю, -єш сов. в. виорати, -рю, -реш, гл. 1) Вспахивать, вспахать. Виорала дівчинонька мислоньками поле. Мет. 274. 2) Находить, найти въ землѣ при паханіи. Не чув, щоб хто росказував, що в полі виорують лина. Рудч. Ск. І. 165. Словник української мови Грінченка