виорювати
ВИО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ОРАТИ, рю, реш; наказ, сп. ви́ори; док., перех.
1. Орючи, обробляти яку-небудь ділянку землі.
[Ганна:] Оце як зосталася я без чоловіка, то свої півморга сама виорюю. Упряжуся з конем у плуга й орю (Мокр., П’єси, 1959, 113);
Іван Волів таки запріг, Їм боки попоров і виорав обліг (Бор., Тв., 1957, 187);
Виоремо тебе, ниво, обсіємо (Стельмах, II, 1962, 199).
2. перен. Вкривати зморшками (про обличчя).
Легка хмарка смутку виорала зморшками його високе чоло (Рибак, Час.., 1960, 153).
3. Орючи, вивертати, видобувати що-небудь із землі.
Виорює плуг поржавілі набої, І солодко в землю лягає зерно (Стельмах, Жито.., 1954, 47);
— Гарні квіти [волошки], а ми з ними щороку боремося. Із корінням їх виорюємо (Донч., VI, 1957, 36).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- виорювати — вио́рювати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- виорювати — -юю, -юєш, недок., виорати, -рю, -реш; наказ. сп. виори; док., перех. 1》 Орючи, обробляти яку-небудь ділянку землі. 2》 перен. Вкривати зморшками (про обличчя). 3》 Орючи, вивертати, видобувати що-небудь із землі. Великий тлумачний словник сучасної мови
- виорювати — ВИО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ОРАТИ, рю, реш, док., що. 1. Орючи, обробляти яку-небудь ділянку землі. [Ганна:] Оце як зосталася я без чоловіка, то свої півморга сама виорюю. Упряжуся з конем у плуга й орю (Ю. Словник української мови у 20 томах
- виорювати — Вио́рювати, -рюю, -рюєш, -рює Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- виорювати — Виорювати, -рюю, -єш сов. в. виорати, -рю, -реш, гл. 1) Вспахивать, вспахать. Виорала дівчинонька мислоньками поле. Мет. 274. 2) Находить, найти въ землѣ при паханіи. Не чув, щоб хто росказував, що в полі виорують лина. Рудч. Ск. І. 165. Словник української мови Грінченка