випад

ВИ́ПАД, у, ч.

1. Різка подача корпуса вперед або вбік з упором на одночасно винесену зігнуту ногу (прийом у фехтуванні, гімнастичних вправах і т. ін.).

Ввійшла-таки Поля. Я хитнув їй головою й сказав: “Добрий вечір”, – роблячи в позі випаду маленькі круги руками по системі Мюллера (В. Винниченко);

Різким рухом вихопив він шаблю і кинувся на ворогів. На третьому випаді розсік він Горленкові плече (З. Тулуб);

Кривоніс відбивав удари, ніби жартуючи, й з кожним випадом тиснув супротивника до води (П. Панч);

– Лише словом не паскудь! – лютився Горват-Гернот і рубав, і підрізав, і робив несподівані випади вперед, щоб дістати в'юнкого й дужого бернця [бернардина] кінчиком двосічного меча (І. Білик).

2. перен. Недоброзичливий або ворожий виступ проти кого-небудь.

Професор слухав цей брутальний випад і мовчав (О. Довженко);

[Бережний:] Він навіть сприйняв це [критику] як випад проти нього (Яків Баш);

Ще й сьогодні пробувала втовкмачити Кульбаці, що вчинок його негідний, що випад проти начальника режиму неприпустимий (О. Гончар);

Він [Ярополк] чекав од Свейнальдра якогось несподіваного випаду, і світлий князь урешті таки його зробив (І. Білик).