випливати

ВИПЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПЛИСТИ, ВИ́ПЛИВТИ, иву, ивеш, рідко ВИ́ПЛИНУТИ, ну, неш; наказ. сп. ви́плинь; док.

1. Підніматися з глибини води на її поверхню або плавом вибиратися на берег.

Повстанська кіннота випливала на берег (О. Довженко);

Пливи, пливи, моя доню, Дніпром за водою. Та випливи русалкою Завтра серед ночі (Т. Шевченко);

Руками доведеться гребти, щоб виплисти на поверхню (О. Донченко).

2. Плисти по воді звідки-небудь, кудись.

А по Тибру із-за гаю Байдак випливає Чи галера (Т. Шевченко);

Важко розвертаючись, теплоходи випливали за маяк (В. Кучер);

Мила, вийди, виплинь в море... Ти заснула, мила? Встань! (О. Олесь);

Батько посадив Юру, брата і сестру в човен, і вони випливли аж на середину ставка (Ю. Смолич);

// перен. Повільно, плавно виходити звідки-небудь.

З вулиць, з безладної груди каміння, випливали чорні постаті і нечутно ступали по гарячій землі (М. Коцюбинський);

Розчинилися двері до покою царевича. Звідти повільною ходою виплив стрункий, хоч і в літах уже, боярин Шаховський (Іван Ле);

// перен. З'являтися звідки-небудь; ставати видним.

Місяць випливав з-за садка, розкидаючи срібне проміння (Панас Мирний);

З імли небозводу, з глибини сивого осіннього неба випливали золоті маківки його [Києва] соборів (О. Гончар);

Нарешті хутір неясно виплив з метелиці (М. Стельмах);

// перен. Виникати, з'являтися (в думках, в уяві).

Отак за першим спогадом і другий виплива [випливає] (А. Малишко);

Він лежав горілиць з розплющеними очима, дивився в темряву, і перед ним одна за одною випливали картини сільського життя (Д. Ткач).

3. тільки недок. Брати початок; витікати (про річку, струмок і т. ін.).

Вдача в цариці була, мов Нілу підступнії води, Що випливають з таємних джерел, не відомих нікому (Леся Українка);

Зорі вже ген зблідли, небо наче посивіло, за дніпровською неозорою лукою – звідти, звідки й сам Дніпро випливає, – крайнебо зарожевіло (Ю. Смолич);

Серед нього [каміння] дзюрчали потоки, що випливали зі снігів (В. Гжицький).

4. тільки недок., перен. Бути логічним наслідком чого-небудь.

– Виходить, старий не тільки пісні співає, – здивувався і задумався Чорнокнижний після розповіді Лісовського. – Ну, й що ж із того випливає? (М. Стельмах);

У нього [Порфира] свій .. підхід, своя шкала оцінок, що випливає з його досить-таки послідовного мислення (О. Гончар);

Тепер головне – хліб, хліб. І праця, невтомна праця. Все інше випливатиме з цього (О. Бердник).

◇ (1) Виплива́ти (вирина́ти) / ви́плисти (ви́пливти, ви́ринути) на пове́рхню (наго́ру, на чи́сту во́ду):

а) ставати відомим (про те, що приховується).

Почував [Павло], що як тільки заговорить, то недавнє минуле одразу випливе на поверхню і він знову опиниться душею в тому проклятому таборі (В. Кучер);

Вже випливли нагору його могоричеві [пов'язані з могоричами] діла (С. Журахович);

Не все випливло на чисту воду, але й за те, що розкрилось, довелося .. постояти прив'язаному до стовпа ганьби (М. Стельмах);

Маковей не втримався, щоб не розповісти товаришам про свою конфузну пригоду. Дещо він, звичайно, намагався прикрасити, але робив це так невміло, що правда, нарешті, випливла на поверхню. Товариші підняли його на глум (О. Гончар);

б) (тільки з на пове́рхню чого і без дод.) з'являтися де-небудь.

На поверхню сучасного економічного життя досить часто виринають молоді талановиті бізнесмени (з газ.);

Рафаїл якось автоматично виринув на поверхню, коли Аркадієві треба було позичити грошей (Ірина Вільде).