1. Словник української мови у 20 томах

випозичати

ВИПОЗИЧА́ТИ, а́ю, а́єш, ВИПОЗИ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ПОЗИЧИТИ, чу, чиш, док., що.

1. Даючи в борг, роздавати все.

Товариш мій був людиною доброю і співчутливою, – випозичить свої гроші друзям, а сам без копійки в кишені ходить (із журн.).

2. Те саме, що позича́ти 1, 2.

Вона обіцяла комусь випозичати свої книжки (Леся Українка);

Я .. читав німецькі повісті, які він для мене випозичував (Марко Черемшина);

Випозичаючи комусь цінне майно, обов'язково треба взяти з позичальника розписку (з газ.);

Ось візьмемо, що на всю соборну Україну знайшлося 1000 людей, що згоджуються випозичити (не дарувати!) безталанній неньці по 1000 гульденів, і у нас набирається мільйон – національний український залізний фонд (І. Франко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. випозичати — випозича́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. випозичати — -аю, -аєш і випозичувати, -ую, -уєш, недок., випозичити, -чу, -чиш, док., перех. 1》 Позичаючи, роздати все. 2》 діал. Позичати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. випозичати — ВИПОЗИЧА́ТИ, а́ю, а́єш і ВИПОЗИ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ПОЗИЧИТИ, чу, чиш, док., перех. 1. Позичаючи, роздати все. 2. діал. Позичати. Вона обіцяла комусь випозичати свої книжки (Л. Укр., V, 1956, 388); Я .. читав німецькі повісті, які він для мене випозичував (Черемш., Тв., 1960, 379). Словник української мови в 11 томах