виправлятися

ВИПРАВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ВИ́ПРАВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. ви́правляться; наказ. сп. ви́прався; док.

1. Розгинаючись, робитися прямим, рівним; розправлятися.

Похилився стан [Тетяни] та й не виправлявся, але Макар того досі не примічає (Л. Яновська);

– Криве дерево не дуже виправляється (Ю. Мушкетик);

Він чи не вперше за своє життя виправився на весь свій зріст і розігнув руки... (С. Чорнобривець).

2. Поправляти, уточнювати що-небудь сказане.

– Ольга Вікторівна, чому ви? .. Її очі ширшають, а брови болісно переломлюються, .. і йому стає соромно. – Олю, – виправляється, – чому ти не прийшла на поле? (М. Стельмах);

– Ти маєш рацію, дитино моя. Я цього так не лишу. Не можу лишити, – виправився він (З. Тулуб).

3. Позбуваючись вад, робитися кращим; перевиховуватися.

Ніна ж думала, що хлопець остаточно виправився і що це вона так зуміла його перевиховати (О. Донченко);

Він бився з хлопцями на вулиці, тікав з уроків, просився до товариша і їхав на Дніпро, каявся у всьому, обіцяв виправитися і знову шкодив (І. Сенченко).

4. заст. Виправдовуватися (у 1, 2 знач.).

– Я, їй-богу, не думав її образити, – почав виправлятися Довбня (Панас Мирний);

– Та хіба я барюся? Я й так он скільки вробив! – виправлявся наймит, оббиваючи мітлу об чобіт (Б. Грінченко).

5. Вирушати.

Виходило, що, не оженившись, ніяк не можна на Томську виправлятись, бо без жінки не можна буде з дітьми обійтися ні в дорозі, ні на новому місці (Грицько Григоренко);

– Такий полковник Лобода? Днини не всидить без бійки, знов, кажуть, на Дунай виправляється (Іван Ле).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

виправлятися

Значення в інших словниках